Село Заверещиця розташоване біля залізниці та річки Верещиця.

Деякі пам’ятки ( частини посуду ) дослідники знайшли періоду середнього
середньовіччя. Можливо, саме на цій території було розташоване поселення
лінійно-стрічкової кераміки.
Та найбільше пам’яток ( уламки
посуду ) періоду пізнього середньовіччя.
Серед опублікованих матеріалів перша згадка про село Цунів датується
1456р.
З
архівних даних:
«Казимир
Ягеллончик дозволяє Львівському архієпископові Григорію з Санока викупити села
Кам'янобрід, Чунів і Зушичі з рук тих, хто отримав їх від Короля в Заставу.
Села були в
Климентія, громадянина Львівського, а Зушичі у синів чи дочок покійного Дзика».
З часом назва змінилась
на Цунів. До грудня 1939р. с.Цунів відносилось до Городоцького повіту
Львівського воєводства, а з грудня 1939р. – Янівського (Івано-Франківського
району) Львівської області.
У 1946 році село
перейменоване на Заверешиця, всупереч рекомендаціям райвиконкому, яке вважало
потрібним залишити історичну назву «Цунів».
Мікротопонімний
матеріал:
До війни село
складалося з двох сіл: с.Цунів і с.Зушиці, у післявоєнні роки села об’єднали
під спільною назвою с.Заверещиця; назва походить від назви річки Верещиці,
тобто за рікою… Саме слово Верещиця походить від слова «верещати» (легенда про
татарський напад), і друга версія – росте багато вереску.
Село стоїть на річці Верещиця, яка є лівою
притокою Дністра.
Село поділено на
частини:
- Фабрика – вулиця, на якій у минулому була цегельня;
- Кашарня – ще в часи Австро-Угорщини стояло військо і були конюшні, де тримали коней;
- Стація – будинки біля вокзалу, адже залізниця Львів – Перемишль введена в дію ще в 1861 році;
- Заколія – кілька будинків за залізницею;
- Гірка – частина села, що розміщена на горбистому березі ріки;
- Левандівка – район села, що розбудувався у 70-і – 80-і роки ХХ століття.
- Затока – частина села, де є друга з електропоїзда;
- Дачі – район в околицях села, де розміщені дачні ділянки залізничників;
- Запуст – територія, на якій забувані будинки (на північ від Левандівки);
- Мурашники – частина села, де збиралася молодь співати;
- Мазурівка – від родини Мазур;
- Цвинтар – були поховані померлі від тифу.
Є два грунтові шляхи:
Повітненська дорога (до с.Повітно), Затоцька дорога (до с.Затока) та стежки:
Повітненська стежка (від станції Цунів до с.Повітно), Границя (стежка між
частинами села), Зушицька стежка.
Є кладовища: Старий
Цвинтар, Новий цвинтар, Цвинтар (де поховані померлі від тифу, нині тут могила і пам’ятник полеглим за волю
України).
За Польщі у селі була
цегельня, яка розташована на Фабриці (назва окремої вулиці сьогодні). Ще є
кар’єр на Скалах (там беруть вапняк).
На території села
розкинулись горби: Басів горб, Трушівка, Цунівський горб; скали – місце, де
виступають вапняки; рівнини: Будзиня – частина долини, де були сінокоси,
Загумна; долини: Зубова долина, Намули – городи біля заплави річки Верещиця між
Цуневом і Кам'янобродом; урвище – пониззя між заплавою і терасою річки.
Орні поля називають:
коло Льотніска (біля аеродрому), коло Рачка (в минулому жили люди з таким
прізвищем), за Посадкою, за Мостом, Повітненське поле.
Ще є Паневе озеро –
були землі родини Паневих.
У селі є декілька
мостів: Канабрідський (до села Кам'янобрід), Повітненський міст, Зушицький
міст, Бетонний міст.
Ліси мають такі назви:
Льотніско (ліс біля аеродрому), Засадка (посадка біля залізниці), а ще є
Затоцький, Великопільський, Повітненськийліси.Є урочище, з яким пов’язані
легенди. Це – Зубова долина – переказують, що тут вночі чіпає блуд.
З
історії церкви
Спогади… Зі слів Телюк Ганни Йосипівни

В 1764 році зробили великий ремонт і освятили в день «Введення в храм
Пресвятої Богородиці». Із слів колишніх старожилів відомо, що в період днів
св.Онуфрія Великого якраз закінчувалися старі запаси харчів, а нового урожаю ще
не збирали. Люди цей період часу називали «переддневком» і тому освятили церкву
взимку 4 грудня. Настоятелем церкви до 1888 року був отець Обрізков. Потім був
отець Стасишин, а дяком – Липецький. Після них були отець Цісик і дяк
Дармограй. 1931 року було 769 греко-католиків.
У 1959 році, при кінці року, прийняв парафію сіл Повітно і Цунева отець
Петро Білик, а дяком став Павло Крук.
Наша церква завжди рахувалася «дочірньою». За польських часів
обслуговував нашу парафію настоятель костелас.Повітно. Богослужіння в нашій
церкві відбувалося завжди щотретю неділю і так було до1962 року. Коли радянська
влада закривала церкви,закрила і нашу церкву, а парафія наша належала
до
храму «Покрови Пресвятої Богородиці» с.Повітно.

В 1991 році освятили місце на нову церкву і найменували в честь святих
Петра і Павла, а в 1994 році вже освятили і нову побудовану церкву. Будівництво
дзвінниці почалося весною 2001 року, а завершилося 2003 року. Після смерті
Й.Козака паламарем став його син Михайло. Від 2008 року по даний час паламарем
у церкві є Процик Микола».
Діяла
у селі і читальня «Просвіти», яка була заснована 9 липня 1896 року і
проіснувала до 22 січня 1939 року.
З історії
колгоспу
В 1940 році утворено
колгосп імені Т.Шевченка. Головою обрано Яковишина Дмитра Михайловича із
Цунева, який родичів не мав, його вбили в 1946р. як і Василіва. Вольф Михайло
працював бухгалтером. В 1946 році обрано головою Малахівського Михайла Михайловича.
Багато їх мінялося. Агрономом працював Кащей в 1945 – 1946рр.
У 1950р. колгосп
перейменували: імені Сталіна. В той час головою райвиконкому працювала Манчук
Любов Михайлівна, родом з Речичан.
В 60-х роках головами
колгоспу були Грабовський М., Ромась А.,
Дзюба С.
В 70-х роках працював Панасевич
Анатолій, який побудував дорогу, ферми, провів воду у с. Цунів. Досвід
перейняли у 1976 році Антонюк С., Хрінько М.М. у 1977 році, а Г.М.Федунь
керувала колгоспом до 1986 року. Останнім головою був Матейко М.І. з 1986 р. по
1992 р. Ним підготовлено документацію та виготовлено проект на нове приміщення
школи. Закладено фундамент на нову школу у 1991 році, розпочалося будівництво
амбулаторії.
З історії школи
З архівних даних

З 1939 по
1.09.1959р діяла семирічна школа. Протягом 1940 – 43
років школа не діяла. Навчання розпочалося з 1 вересня 1944 року.
З
1.10.1959 року школа стала восьмирічною.
3 жовтня 1961 року
директором став Громик
Михайло Васильович.Завучами
почергово ставали Гикавець І.Д., Каришин В.Д., Квасниця О.П. Громик М.В. працював у школі директором по
січень 1982 р. Довгих 10 літ очолював колектив школи.Із січня 1982
року директором призначено Пітка Ярослава
Михайловича, заступником – Квасницю
О.П., а Громик М.В. пішов працювати у Львів. Із 04.04.1986 року по даний час
школу с.Заверещиця очолює Рибак Марія
Іванівна, а школа й
надалі була розташована у
5 корпусах сіл Заверещиця і Зушичі. А вже зимою 1988 року проект на
нову школу був готовий.
1 вересня 1989 року – школа отримує
статус основної школи.
1 вересня 1998 року школа отримала
статус середньої.
вересня 1999 року
після двох безсонних ночей раділа життю: школа,
омріяна школа, відкрила навстіж двері.
Школа з 1 листопада 2001 року отримала власну
назву „Берегиня”.

У березні 2011 року у приміщенні школи
відкрито історико-краєзнавчий музей «Берегиня», керівником якого є невтомна
трудівниця – Рибак М.І.