Село Заверещиця розташоване біля залізниці та річки Верещиця.
Учні школи під керівництвом вчителів історії Рибак Марії Іванівни та Кисельової
Ольги Ярославівни обстежують сільську місцевість по обидва боки річки Верещиця.
Юними археологами виявлено сліди поселень.Знайдено відщепи скребок, частини
дископодібного нуклеуса обробленого ретушшю, гостру частину кремнієвого ножа та
кремнієвий культовий оберіг (не точно) періоду енеоліту (мідно-кам’яного віку)
та бронзового – завершальної стадії первіснообщинного ладу. Це можна датувати ІV-ІІ тис. до н. е.
Деякі пам’ятки ( частини посуду ) дослідники знайшли періоду середнього
середньовіччя. Можливо, саме на цій території було розташоване поселення
лінійно-стрічкової кераміки.
Та найбільше пам’яток ( уламки
посуду ) періоду пізнього середньовіччя.
Серед опублікованих матеріалів перша згадка про село Цунів датується
1456р.
З
архівних даних:
«Казимир
Ягеллончик дозволяє Львівському архієпископові Григорію з Санока викупити села
Кам'янобрід, Чунів і Зушичі з рук тих, хто отримав їх від Короля в Заставу.
Села були в
Климентія, громадянина Львівського, а Зушичі у синів чи дочок покійного Дзика».
З часом назва змінилась
на Цунів. До грудня 1939р. с.Цунів відносилось до Городоцького повіту
Львівського воєводства, а з грудня 1939р. – Янівського (Івано-Франківського
району) Львівської області.
У 1946 році село
перейменоване на Заверешиця, всупереч рекомендаціям райвиконкому, яке вважало
потрібним залишити історичну назву «Цунів».
Мікротопонімний
матеріал:
До війни село
складалося з двох сіл: с.Цунів і с.Зушиці, у післявоєнні роки села об’єднали
під спільною назвою с.Заверещиця; назва походить від назви річки Верещиці,
тобто за рікою… Саме слово Верещиця походить від слова «верещати» (легенда про
татарський напад), і друга версія – росте багато вереску.
Село стоїть на річці Верещиця, яка є лівою
притокою Дністра.
Село поділено на
частини:
- Фабрика – вулиця, на якій у минулому була цегельня;
- Кашарня – ще в часи Австро-Угорщини стояло військо і були конюшні, де тримали коней;
- Стація – будинки біля вокзалу, адже залізниця Львів – Перемишль введена в дію ще в 1861 році;
- Заколія – кілька будинків за залізницею;
- Гірка – частина села, що розміщена на горбистому березі ріки;
- Левандівка – район села, що розбудувався у 70-і – 80-і роки ХХ століття.
- Затока – частина села, де є друга з електропоїзда;
- Дачі – район в околицях села, де розміщені дачні ділянки залізничників;
- Запуст – територія, на якій забувані будинки (на північ від Левандівки);
- Мурашники – частина села, де збиралася молодь співати;
- Мазурівка – від родини Мазур;
- Цвинтар – були поховані померлі від тифу.
Є два грунтові шляхи:
Повітненська дорога (до с.Повітно), Затоцька дорога (до с.Затока) та стежки:
Повітненська стежка (від станції Цунів до с.Повітно), Границя (стежка між
частинами села), Зушицька стежка.
Є кладовища: Старий
Цвинтар, Новий цвинтар, Цвинтар (де поховані померлі від тифу, нині тут могила і пам’ятник полеглим за волю
України).
За Польщі у селі була
цегельня, яка розташована на Фабриці (назва окремої вулиці сьогодні). Ще є
кар’єр на Скалах (там беруть вапняк).
На території села
розкинулись горби: Басів горб, Трушівка, Цунівський горб; скали – місце, де
виступають вапняки; рівнини: Будзиня – частина долини, де були сінокоси,
Загумна; долини: Зубова долина, Намули – городи біля заплави річки Верещиця між
Цуневом і Кам'янобродом; урвище – пониззя між заплавою і терасою річки.
Орні поля називають:
коло Льотніска (біля аеродрому), коло Рачка (в минулому жили люди з таким
прізвищем), за Посадкою, за Мостом, Повітненське поле.
Ще є Паневе озеро –
були землі родини Паневих.
У селі є декілька
мостів: Канабрідський (до села Кам'янобрід), Повітненський міст, Зушицький
міст, Бетонний міст.
Ліси мають такі назви:
Льотніско (ліс біля аеродрому), Засадка (посадка біля залізниці), а ще є
Затоцький, Великопільський, Повітненськийліси.Є урочище, з яким пов’язані
легенди. Це – Зубова долина – переказують, що тут вночі чіпає блуд.
З
історії церкви
Спогади… Зі слів Телюк Ганни Йосипівни
«В
1456 році в селі Цунів (сьогодні Заверещиця) нараховувалося 40 будинків. І тоді
була побудована маленька дерев’яна церква, а освячена була на честь св.Онуфрія
Великого. Через багато років після розбудови села люди розбудовували і церкву,
але всякі перешкоди і війни затримували.
В 1764 році зробили великий ремонт і освятили в день «Введення в храм
Пресвятої Богородиці». Із слів колишніх старожилів відомо, що в період днів
св.Онуфрія Великого якраз закінчувалися старі запаси харчів, а нового урожаю ще
не збирали. Люди цей період часу називали «переддневком» і тому освятили церкву
взимку 4 грудня. Настоятелем церкви до 1888 року був отець Обрізков. Потім був
отець Стасишин, а дяком – Липецький. Після них були отець Цісик і дяк
Дармограй. 1931 року було 769 греко-католиків.
У 1959 році, при кінці року, прийняв парафію сіл Повітно і Цунева отець
Петро Білик, а дяком став Павло Крук.
Наша церква завжди рахувалася «дочірньою». За польських часів
обслуговував нашу парафію настоятель костелас.Повітно. Богослужіння в нашій
церкві відбувалося завжди щотретю неділю і так було до1962 року. Коли радянська
влада закривала церкви,закрила і нашу церкву, а парафія наша належала
до
храму «Покрови Пресвятої Богородиці» с.Повітно.
У 1982 році на парафію с.Повітно прийшов отець ВасильЧерепанич ( з
правом обслуговувати парафію нашого села, де церква була закритою), а дяком був Павло Крук. Наша церква була
відкритою до 23 квітня 1989 року, а 25 червня цього ж року в день святого
Онуфрія Великого відбулося торжественне відкриття і освячення. Паламарем став тоді Йосиф Козак, а дяком –
Ганна Телюк.
В 1991 році освятили місце на нову церкву і найменували в честь святих
Петра і Павла, а в 1994 році вже освятили і нову побудовану церкву. Будівництво
дзвінниці почалося весною 2001 року, а завершилося 2003 року. Після смерті
Й.Козака паламарем став його син Михайло. Від 2008 року по даний час паламарем
у церкві є Процик Микола».
Діяла
у селі і читальня «Просвіти», яка була заснована 9 липня 1896 року і
проіснувала до 22 січня 1939 року.
З історії
колгоспу
В 1940 році утворено
колгосп імені Т.Шевченка. Головою обрано Яковишина Дмитра Михайловича із
Цунева, який родичів не мав, його вбили в 1946р. як і Василіва. Вольф Михайло
працював бухгалтером. В 1946 році обрано головою Малахівського Михайла Михайловича.
Багато їх мінялося. Агрономом працював Кащей в 1945 – 1946рр.
У 1950р. колгосп
перейменували: імені Сталіна. В той час головою райвиконкому працювала Манчук
Любов Михайлівна, родом з Речичан.
В 60-х роках головами
колгоспу були Грабовський М., Ромась А.,
Дзюба С.
В 70-х роках працював Панасевич
Анатолій, який побудував дорогу, ферми, провів воду у с. Цунів. Досвід
перейняли у 1976 році Антонюк С., Хрінько М.М. у 1977 році, а Г.М.Федунь
керувала колгоспом до 1986 року. Останнім головою був Матейко М.І. з 1986 р. по
1992 р. Ним підготовлено документацію та виготовлено проект на нове приміщення
школи. Закладено фундамент на нову школу у 1991 році, розпочалося будівництво
амбулаторії.
З історії школи
З архівних даних
Серед документів і донині зберігається справа 2966 про заснування та
діяльність початкової школи в с. Цунові у 1890р.ю, яка діяла до 1939 року.
Збереглося розпорядження від 1925 року про «перехід школи на двомовне навчання
за просьбою 20 дітей (українська і польська).» У 1927 р., 1931 р. зафіксовано
декларації батьків з домаганням «української викладової мови навчання в школі.»
З 1939 по
1.09.1959р діяла семирічна школа. Протягом 1940 – 43
років школа не діяла. Навчання розпочалося з 1 вересня 1944 року.
З
1.10.1959 року школа стала восьмирічною.
3 жовтня 1961 року
директором став Громик
Михайло Васильович.Завучами
почергово ставали Гикавець І.Д., Каришин В.Д., Квасниця О.П. Громик М.В. працював у школі директором по
січень 1982 р. Довгих 10 літ очолював колектив школи.Із січня 1982
року директором призначено Пітка Ярослава
Михайловича, заступником – Квасницю
О.П., а Громик М.В. пішов працювати у Львів. Із 04.04.1986 року по даний час
школу с.Заверещиця очолює Рибак Марія
Іванівна, а школа й
надалі була розташована у
5 корпусах сіл Заверещиця і Зушичі. А вже зимою 1988 року проект на
нову школу був готовий.
1 вересня 1989 року – школа отримує
статус основної школи.
1 вересня 1998 року школа отримала
статус середньої.
вересня 1999 року
після двох безсонних ночей раділа життю: школа,
омріяна школа, відкрила навстіж двері.
Школа з 1 листопада 2001 року отримала власну
назву „Берегиня”.
Наша школа має власний
герб, гімн, шкільні принципи. Намагається йти в ногу з часом . Робота спрямована на розвиток особистості. Адже треба вчити дитину думати, приймати
рішення та аналізувати, працювати в команді, готувати молодь до особливостей
дорослого життя і просто бути батьками. Учні це розуміють.
У березні 2011 року у приміщенні школи
відкрито історико-краєзнавчий музей «Берегиня», керівником якого є невтомна
трудівниця – Рибак М.І.
Немає коментарів:
Дописати коментар