Історія села

   Село Заверещиця розташоване біля залізниці та річки Верещиця.

 Учні школи під керівництвом вчителів  історії Рибак Марії Іванівни та Кисельової Ольги Ярославівни обстежують сільську місцевість по обидва боки річки Верещиця. Юними археологами виявлено сліди поселень.Знайдено відщепи скребок, частини дископодібного нуклеуса обробленого ретушшю, гостру частину кремнієвого ножа та кремнієвий культовий оберіг (не точно) періоду енеоліту (мідно-кам’яного віку) та бронзового – завершальної стадії первіснообщинного ладу. Це можна датувати ІV-ІІ тис. до н. е.

Очевидно, територія була заселена і в часи Київської Русі. На це вказують уламки посуду та наконечники списа періоду ІХ-ХІІ століть.

  Деякі пам’ятки ( частини посуду ) дослідники знайшли періоду середнього середньовіччя. Можливо, саме на цій території було розташоване поселення лінійно-стрічкової  кераміки.

  Та найбільше  пам’яток ( уламки посуду ) періоду пізнього середньовіччя.

   Серед опублікованих матеріалів перша згадка про село Цунів датується 1456р.

З архівних даних:

 «Казимир Ягеллончик дозволяє Львівському архієпископові Григорію з Санока викупити села Кам'янобрід, Чунів і Зушичі з рук тих, хто отримав їх від Короля в Заставу.

 Села були в Климентія, громадянина Львівського, а Зушичі у синів чи дочок покійного Дзика».

З часом назва змінилась на Цунів. До грудня 1939р. с.Цунів відносилось до Городоцького повіту Львівського воєводства, а з грудня 1939р. – Янівського (Івано-Франківського району) Львівської області.

У 1946 році село перейменоване на Заверешиця, всупереч рекомендаціям райвиконкому, яке вважало потрібним залишити історичну назву «Цунів».

Мікротопонімний матеріал:

До війни село складалося з двох сіл: с.Цунів і с.Зушиці, у післявоєнні роки села об’єднали під спільною назвою с.Заверещиця; назва походить від назви річки Верещиці, тобто за рікою… Саме слово Верещиця походить від слова «верещати» (легенда про татарський напад), і друга версія – росте багато вереску.

 Село стоїть на річці Верещиця, яка є лівою притокою Дністра.

Село поділено на частини:

•   Фабрика – вулиця, на якій у минулому була цегельня;
•   Кашарня – ще в часи Австро-Угорщини стояло військо і були конюшні, де тримали коней;
•   Стація – будинки біля вокзалу, адже залізниця Львів – Перемишль введена в дію ще в 1861 році;
•   Заколія – кілька будинків за залізницею;
•  Гірка – частина села, що розміщена на горбистому березі ріки;
•   Левандівка – район села, що розбудувався у 70-і – 80-і роки ХХ століття.
•   Затока – частина села, де є друга з електропоїзда;
•   Дачі – район в околицях села, де розміщені дачні ділянки залізничників;
•   Запуст – територія, на якій забувані будинки (на північ від Левандівки);
•  Мурашники – частина села, де збиралася молодь співати;
•   Мазурівка – від родини Мазур;
•   Цвинтар – були поховані померлі від тифу.

Є два грунтові шляхи: Повітненська дорога (до с.Повітно), Затоцька дорога (до с.Затока) та стежки: Повітненська стежка (від станції Цунів до с.Повітно), Границя (стежка між частинами села), Зушицька стежка.

Є кладовища: Старий Цвинтар, Новий цвинтар, Цвинтар (де поховані померлі від тифу,  нині тут могила і пам’ятник полеглим за волю України).

За Польщі у селі була цегельня, яка розташована на Фабриці (назва окремої вулиці сьогодні). Ще є кар’єр на Скалах (там беруть вапняк).

На території села розкинулись горби: Басів горб, Трушівка, Цунівський горб; скали – місце, де виступають вапняки; рівнини: Будзиня – частина долини, де були сінокоси, Загумна; долини: Зубова долина, Намули – городи біля заплави річки Верещиця між Цуневом і Кам'янобродом; урвище – пониззя між заплавою і терасою річки.

Орні поля називають: коло Льотніска (біля аеродрому), коло Рачка (в минулому жили люди з таким прізвищем), за Посадкою, за Мостом, Повітненське поле.

Ще є Паневе озеро – були землі родини Паневих.

У селі є декілька мостів: Канабрідський (до села Кам'янобрід), Повітненський міст, Зушицький міст, Бетонний міст.

Ліси мають такі назви: Льотніско (ліс біля аеродрому), Засадка (посадка біля залізниці), а ще є Затоцький, Великопільський, Повітненськийліси.Є урочище, з яким пов’язані легенди. Це – Зубова долина – переказують, що тут вночі чіпає блуд.

З історії церкви

Спогади… Зі слів Телюк Ганни Йосипівни

«В 1456 році в селі Цунів (сьогодні Заверещиця) нараховувалося 40 будинків. І тоді була побудована маленька дерев’яна церква, а освячена була на честь св.Онуфрія Великого. Через багато років після розбудови села люди розбудовували і церкву, але всякі перешкоди і війни затримували.

    В 1764 році зробили великий ремонт і освятили в день «Введення в храм Пресвятої Богородиці». Із слів колишніх старожилів відомо, що в період днів св.Онуфрія Великого якраз закінчувалися старі запаси харчів, а нового урожаю ще не збирали. Люди цей період часу називали «переддневком» і тому освятили церкву взимку 4 грудня. Настоятелем церкви до 1888 року був отець Обрізков. Потім був отець Стасишин, а дяком – Липецький. Після них були отець Цісик і дяк Дармограй. 1931 року було 769 греко-католиків.

   У 1959 році, при кінці року, прийняв парафію сіл Повітно і Цунева отець Петро Білик, а дяком став Павло Крук.

    Наша церква завжди рахувалася «дочірньою». За польських часів обслуговував нашу парафію настоятель костелас.Повітно. Богослужіння в нашій церкві відбувалося завжди щотретю неділю і так було до1962 року. Коли радянська влада закривала церкви,закрила і нашу церкву, а парафія наша належала до храму «Покрови Пресвятої Богородиці» с.Повітно.

    У 1982 році на парафію с.Повітно прийшов отець ВасильЧерепанич ( з правом обслуговувати парафію нашого села, де церква була закритою),  а дяком був Павло Крук. Наша церква була відкритою до 23 квітня 1989 року, а 25 червня цього ж року в день святого Онуфрія Великого відбулося торжественне відкриття і освячення.  Паламарем став тоді Йосиф Козак, а дяком – Ганна Телюк.

   В 1991 році освятили місце на нову церкву і найменували в честь святих Петра і Павла, а в 1994 році вже освятили і нову побудовану церкву. Будівництво дзвінниці почалося весною 2001 року, а завершилося 2003 року. Після смерті Й.Козака паламарем став його син Михайло. Від 2008 року по даний час паламарем у церкві є Процик Микола».

Діяла у селі і читальня «Просвіти», яка була заснована 9 липня 1896 року і проіснувала до 22 січня 1939 року.

З історії колгоспу

В 1940 році утворено колгосп імені Т.Шевченка. Головою обрано Яковишина Дмитра Михайловича із Цунева, який родичів не мав, його вбили в 1946р. як і Василіва. Вольф Михайло працював бухгалтером. В 1946 році обрано головою Малахівського Михайла Михайловича. Багато їх мінялося. Агрономом працював Кащей в 1945 – 1946рр.

У 1950р. колгосп перейменували: імені Сталіна. В той час головою райвиконкому працювала Манчук Любов Михайлівна, родом з Речичан.

В 60-х роках головами колгоспу були  Грабовський М.,  Ромась А.,  Дзюба С.

В 70-х роках працював Панасевич Анатолій, який побудував дорогу, ферми, провів воду у с. Цунів. Досвід перейняли у 1976 році Антонюк С., Хрінько М.М. у 1977 році, а Г.М.Федунь керувала колгоспом до 1986 року. Останнім головою був Матейко М.І. з 1986 р. по 1992 р. Ним підготовлено документацію та виготовлено проект на нове приміщення школи. Закладено фундамент на нову школу у 1991 році, розпочалося будівництво амбулаторії.

З історії школи

З архівних даних

    Серед документів і донині зберігається справа 2966 про заснування та діяльність початкової школи в с. Цунові у 1890р.ю, яка діяла до 1939 року. Збереглося розпорядження від 1925 року про «перехід школи на двомовне навчання за просьбою 20 дітей (українська і польська).» У 1927 р., 1931 р. зафіксовано декларації батьків з домаганням «української викладової мови навчання в школі.»

    З 1939 по  1.09.1959р діяла семирічна школа. Протягом 1940 – 43 років школа не діяла. Навчання розпочалося з 1 вересня 1944 року.

З 1.10.1959 року школа стала восьмирічною.

3 жовтня 1961 року директором став Громик Михайло Васильович.Завучами  почергово  ставали  Гикавець І.Д.,  Каришин В.Д., Квасниця О.П.  Громик М.В. працював у школі директором по січень 1982 р.  Довгих  10 літ очолював колектив школи.Із січня 1982 року директором призначено Пітка Ярослава Михайловича, заступником  – Квасницю О.П., а Громик М.В. пішов працювати у Львів. Із 04.04.1986 року по даний час школу с.Заверещиця очолює Рибак Марія Іванівна, а  школа  й  надалі була  розташована  у  5  корпусах сіл Заверещиця  і Зушичі. А вже зимою 1988 року проект на нову школу був готовий.

1 вересня 1989 року – школа отримує статус основної школи.

 Літнього червневого дня 1990 року закладено камінь на новобудову. Учні, батьки, жителі, гості раділи і вірили: школа буде.

1 вересня 1998 року школа отримала статус середньої.

вересня 1999 року після двох безсонних ночей раділа життю: школа, омріяна школа, відкрила навстіж двері.

 Школа з 1 листопада 2001 року отримала власну назву „Берегиня”.

Наша школа має власний герб, гімн, шкільні принципи. Намагається йти в ногу з часом . Робота спрямована на розвиток особистості. Адже треба вчити дитину думати, приймати рішення та аналізувати, працювати в команді, готувати молодь до особливостей дорослого життя і просто бути батьками. Учні це розуміють.

   У березні 2011 року у приміщенні школи відкрито історико-краєзнавчий музей «Берегиня», керівником якого є невтомна трудівниця – Рибак М.І.

Перші кроки успіху і радості

Мої герої – у моєму роді.

Невелике, але мальовниче село Заверещиця, що на  березі  річки  Верещиця, пишається   своєю школою,  родинним  гніздом  «Берегиня»,  яку ніжить сонце, напувають своїм світлом зірки, очищують вітри. Милують око берізки у зелених лівреях, ялинки своїми гілочками-їжачками тягнуться до сонця, оксамитові кущики жовтогарячих чорнобривців зоріють у безмежжя  небес. А кущі калини з яскраво-червоними гронами у повазі схиляються перед кожним прибулим…

Це – малесенька часточка великої України, яку оживляє весела гомінлива дітвора, як незоране поле  – самобутня, чиста, а на майбутнє – родюча.       

Хочеться, щоб серця їхні наповнювались любов'ю, добром, знаннями.  А ми, батьки і вчител,  були  мудрими наставниками.

Рік за роком наша школа „Берегиня” реалізовувала проблеми і набирала обертів:

• 1999-2004 рр. „Через серце — до розуму дитини”(створено гімн, герб школи, присвоєно власну назву «Берегиня»),.
• 2004-2009 рр. “Вміння діяти” (створено фільм про вчительську династію Дуди Зоряни, учнями пишуться родоводи, створено літопис школи, відкрито пам’ятник Тарасу Шевченко).
• 2009-2014 рр. «Спільно вчимося і працюємо творчо» (опрацьовано історію «Просвіти » в с. Заверещиця, церкви, сільської ради, колгоспу та, відкрито музей, будується капличка на території школи)

Працюємо над формуванням в учнів власної причетності до справи розбудови нашої держави, створенням максимальних комфортних умов для вчителів і творчої атмосфери для учнів, дотримуванням заповідей шкільного колективу „Берегині”, зміцненням власної дисципліни і порядку в учнівських колективах. Формується певна система роботи у плануванні роботи школи (помісячний, реальний відповідно до розроблених розділів), класних керівників (щороку доповнюється), учнівського самоврядування (голова шкільного була і головою районного у 2006р.), батьківського комітету, ради школи (спільні проекти і надбання).

Починаємо роботу із планування і стараємось виконати. Обов'язково відштовхуємося від перспективного плану та новинок методичної, професійної літератури, аналізуємо минулорічний.

При цьому враховуємо реальний рівень можливостей кожного працівника колективу, кожного учня. Наше завдання: зацікавлювати, сприяти створенню відвертого спокійного морально-психологічного клімату, надихати на працю, вселяти оптимізм. А навчальні заняття – це уроки успіху і радості.

Педагогічний колектив „Берегині” завжди у пошуку, добре розуміє мету нового, тому школа і надалі залишається опорною в районі по впровадженню особистісно-зорієнтованого навчання, мета якого ясна і зрозуміла як вчителям, так і учням – це вільний розвиток і становлення успішної людини за допомогою вмінь, навичок, знань, через самостійну практику учнів.

Вчителі надають перевагу технологічним прийомам інтерактивних форм навчання, поєднують індивідуальну, колективну та групову роботу, що допомагає досягти належних результатів у навчанні дітей.

Ідеї-пошуки вчителів привели до того, що сьогодні ми маємо власний Гімн школи (слова і музика наших колишніх вчителів Кіш Н.М., Рибака В.Є.), Герб, що символізує результат праці-успішну дитину, шкільні заповіді. До Дня вчителя матимемо свою грамоту, працюємо над створенням прапора. А поміркуймо разом, що інакше і бути не може: „Берегиня” – це родина і рідня, де добре і затишно всім.

А починалось все не так просто, адже нове зустрічають з пересторогою, але нестримне бажання змін на краще перемагає. Так і в нас.

Нововведення пропонувались дирекцією, обгрунтовувались. Проте вони не одностайно і не одразу сприйнялись в колективі. Були запитання:

–       Навіщо це треба? Кому?

–       Кому потрібна така робота при такій малій зарплаті?

–       Навіщо спішити, коли в інших школах нічого не змінюється?

–       В нас і так багато чого робиться.

–       Це не дає результату.

–       Подумаєш, нове, та це давно забуте старе.

–       І так про це ніхто не скаже, не визнає.

Лише постійна роз'яснювальна робота, обговорення на педрадах, інші заходи та рішення дали очікувальний результат. Багато чого в короткий строк вдалося переробити. Але і до сьогодні не всі бачать зміни на краще. Деякі і досі їдуть у поїзді, і не помічають, що діється за вікном: вони не бачать, що колію змінили на сучасну, вокзал оновився. Зміни освітні вимагають, щоб у колективі, в школі все відбувалось відповідно до законів культурного розвитку: безконфліктність, ефективність перебудови шкільного життя. І основні цілі визначили відповідно проблеми за такими ознаками:

·        гуманізація і доброта;

·        свобода і інтелектуальна дисципліна;

·        духовність, національна свідомість, громадянство, відповідальність перед людьми;

·        інтенсифікація процесів особистісного зростання вчителів та учнів;

·        економічна незалежність та професійні можливості;

·        соціальний розвиток та людські взаємини;

·        моральний та етичний характер, інтелігентність.

А основою нашого життя є шкільні заповіді, обговорені ще у далекому 2000 році.

Багато того, що ми робимо і придумуємо у нашій школі, приходить і дякуючи нашим учням. Ми бачимо: вони виростають вільними, творчими, які тонко відчувають (хоч таких ще мало), тому що ми виховуємо їх в атмосфері добра, взаємодопомоги і взаємоповаги. Напевне, тому ми і продовжуємо рухатись вперед.

Педколектив працює творчо, використовуючи новітні надбання педагогіки – чудового поєднання науки, мистецтва і інтуїції. А педагог – це артист, який має не тільки професійні надбання, а й вміє співчувати, співпереживати, бути милосердним, справедливим. І саме така робота – орієнтація на самопочуття учнів – має стати поштовхом до особистісного і професійного зростання вчителя. А домінантою особистісного виховання має бути розуміння, бо кожен хоче бути зрозумілим, сприйнятим, визнаним. Тому спільною „оселею” нашої „Берегині” для нашого соціального життя є наші стосунки, які треба вміти будувати на засадах взаєморозуміння, толерантності, співпраці. Адже головний секрет нашого життя: усі люди народжуються хорошими і вони творять майбутнє. Тому дитина має чути: я – розумний, дружелюбний, вишуканий – це стимул праці, піднімається рівень самооцінки.

Задаймося питанням: скільки ви написали цього року листів подяки батькам, у яких ви похвалили їхніх дітей?! Саме висока оцінка з боку вчителя надихає учнів бути кращими...

Давайте збагнем одвічну педагогічну істину: діти є послами школи у своїх сім'ях, саме через них можна донести до батьків наші педагогічні ідеї чи проблеми, завдання чи наслідки. Будьмо разом з ними, коли їм важко, допомагаймо їм змінюватися на краще, даймо можливість користатися знаннями, які йдуть з учительського серця.

Східна мудрість каже, що „у наповненому серці є місце для всього, у порожньому серці немає місця ні для чого”. Тож відзначайте спершу успіхи, а не помилки, не забувайте сказати щось приємне, будьте позитивними у ставленні до дитини, посміхайтеся, не забувайте людину в класі. Зробіть перший крок, навіть якщо вам доведеться його робити наодинці. І дорога у життя починається з першого кроку.

У педагогічному колективі вихованість повинна допомагати людині на кожному кроці її життя: десь допоможе не бути аж надто балакучим, а десь – не мовчати у товаристві, підкаже, як не бути улесливим чи сухим у спілкуванні з колегами, навчить не турбувати інших через дрібниці, а ще (це важливо!) – не скупитися на подяку чи похвалу. „Раз добром зігріте серце вік не охолоне”, - каже мудрість. Добре виховану людину можна впізнати по тому, як вона слухає. Переважна більшість членів педколективу вміє слухати адміністрацію, співрозмовників, веде себе тактовно. Колеги-вчителі розуміють тактовність як уміння поводитися з людиною, залежно від її душевного стану:  вчасно зайти чи вийти з кімнати, мовчати, коли розмова зайва, відчувати людину, торкаючись до неї душею.

У школі діє велика група педагогів, які підтримують і не дають занепасти інтелігентності в стосунках, спілкуванні, мовній культурі; злагоджено працюють над головною проблемою школи, прагнуть досягти однієї мети.

А хочеться, щоб кожен член колективу, класний керівник чітко відповідав за свій клас (не перекладати на плечі інших чи бути у безвиході). На сьогодні варто перейматися всією школою в цілому всьому колективу, а отже забезпечити добру педагогічну культуру. І тоді можемо сподіватися як на результативність в навчанні так і в поведінці: буде збережена чистота, майно, зміцнена дисципліна і порядок – найелементарніші речі. Це потребує перш за все не титанічної праці, а свідомості. Так хочеться, щоб і дорослі, і малі переймалися турботами школи і зрозуміли, що „чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять”. Саме такий заклик вітає при вході у приміщення.

Важлива роль для перспективного руху школи має співпраця батьків, школи.

Є класи, де батьки активно залучені до школи, їх не викликають, а запрошують поговорити, адже вони не повинні боятися школи, почуватися в школі гостями, яких запрошують тільки на великі свята, або підсобними робітниками для ремонту класу.

Стараємось не дорікати батькам, а радіти їх появі у класі. На зборах говоримо про загальні проблеми, а от хвалимо персонально і обов'язково всіх дітей. Бувають і прикрі випадки, але у будь-якому випадку вчимося стримувати свій гнів, контролювати і тим самим впливати на інших.

У виховній роботі завжди повинно домінувати почуття міри. За Джоном Локком „у погано вихованої людини сміливість набуває форм грубості, вченість — обертається дріб'язковим педанством, простота -  необтесаністю, добродушність – улесливістю”.

Так у роздумах, спостереженнях, спілкуванні приводимо колектив, батьків, а особливо учнів до думки: вивчайте себе, служіть іншим, чітко ставте перед собою мету і зреалізовуйте. „Шукайте і знайдете”, - саме так кличемо їх до праці.

У такій дружній, затишній, творчій праці на досягнення конкретних результатів приходять і наші успіхи.

Колектив не відстає від часу (як не дивно, часом працює на випередження).

Мали призерів ІІ і ІІІ туру олімпіад .

За останні роки створено навчальні кабінети. Особливо пишаємось географічним (вч. Квасниця О.П.), християнської етики (вч. Черепанич Г.В.), історичним (вч. Кисельова О.Я.), української мови та літератури (вч. Маєр Н.Р.), відповідно до вимог оформлено хореографічний та спортивний зали, бібліотеку, актовий зал. Кожен клас початкової ланки має своє обличчя. Реакреації оформлені відповідно до потреб учнів. Учительська – є центром методичної допомоги.

Ініціатива директора щодо створення групи з короткотерміновим перебуванням (2006р.) вже переросла у садочок „Сонечко” (2007р.), хоча доцільніше було б створити комплекс-школу.

Створено історико-краєзнавчий музей.

Не стоять осторонь від наших проблем і церква, о. Василій Черепанич, сільська рада. Наша школа – це відкрита установа. До неї може прийти кожен і дати пораду, висловити зауваження щодо її роботи.Нерідко і батьки нашої школи вважають, що можуть навчати педагогів. Проте ні в якому разі воно не може перейти за рамки толерантності, пошани до педагога.

У нашій школі не має буденщини: важливе відокремлюється від другорядного, основне від супутнього.

Школа живе ритмічним життям: спільно його забезпечують учні, педагоги, батьки, бо навіть найталановитіший педагог не може досягнути бажаних результатів, не узгоджуючи свої дії з колегами.

Наші школярі відчувають не тільки окремих вчителів, а й відносини в колективі.

Ми маємо своє обличчя, своє надбання, хочемо, щоб школа не зупинилася у своєму розвитку.

Першовересень 2009 року ми зустріли і радісно, і трепетно: нас мовчки вітав, споглядав Великий Кобзар (встановлено погруддя Т.Шевченка).

Саме Т.Шевченко бачив великою вільною родиною народ України і, мимоволі, тамуєш подих, усміхаєшся, зустрічаючись із серйозним, але до глибини душі добрим поглядом. Хочеться бути кращим, прагнути вищого, як Великий поет...

   Тому виховну роботу школи міняємо докорінно, за основу беремо родину і сім′ю, з їх звичаями, досвідом виховання, традиціями, реліквіями, з урахуванням генетичної спадковості та інтелектуального здоров’я сім’ї та роду.

   Для цієї тривалості і копіткої роботи нам треба себе внутрішньо переконати і пам’ятати слова геніального поета Тараса Шевченка „Якби ви вчились так як треба, то й мудрість була би своя”.

 

Давайте розкажемо, що буде з нашою „Берегинею”. Для Нас це не просто назва, не стіни, не вчителі чи учні. Це – наша спільна оселя. Коли і Ви переступите її поріг, а тим паче поспілкуєтеся, перейметися гомоном дітвори, Вам стане просто добре.

Звичайно, реально ми розуміємо: так треба.

А факти вперта річ. Саме цього року ми випустили 10-й ювілейний випуск середньої школи.

Серед архівних документів донині зберігається справа 2966 про заснування та діяльність початкової школи в с.Цунові у 1890р., яка діяла до 1939р. Збереглося розпорядження від 1925р. про перехід школи на двомовне навчання за просьбою 20 дітей (українська і польська). У 1927р., 1931р. зафіксовано декларації батьків з домаганням української вик ладової мови навчання в школі.

З 1939р. діяла семирічна школа, яка була реорганізована у восьмирічну 1 вересня 1959року.

З 1 вересня 1989р. – отримує статус основної школи.

Ще навчаючись останній рік у старому приміщенні, школа отримала статус ІІІ ступеня (25.08.1998р.).

Найпам’ятнішою датою залишиться Першовересень 1999р., коли сьогоднішні десятикласники, тодішні першокласники, сіли за парти у новозбудованій школі.

За покликом серця, бажанням учнів, батьків, з ініціативи педагогів, школі з 2001року присвоюється назва “Берегиня”.

У 2007 році відкрито садочок «Сонечко».

У 2009 році відкрито пам’ятник Тарасу Шевченку.

У 2011 році розпочато будівництво каплички.

Ми створили і продовжуємо працювати на свій власний імідж, на перспективу. 

Працювати. Так. Але працювати творчо:

•  відродження України неможливе без оновлення школи;
• школа повинна над усе цінувати педагогіку успіху, розвитку особистості дитини (це закладено у нашому гербі);
• бачимо себе у співпраці з учнями, ми і вони – ділові партнери.

У цьому партнерстві учитель-учень перше місце посідає учень, а наше завдання – виховати з урахуванням його особливостей, інтересів.

За час навчання дітей у школі виховуватимуться не тільки учні, але і ми, дорослі.

  Рибак М.І., директор  Заверещицької ЗОШ

    І-ІІІ ступенів «Берегиня»

                                                                              Городоцького району

Львівської області